tanamala

Нарешті сповна відчула зиму…  Вчора каталися в Розлучі. На лижах я там вперше, бо завжди якось скептично дивилася на ту трасу з одним поворотом на 90 градусів і тросом підйомника, натягнутим перпендикулярно внизу… Якшо вчасно не збавиш швидкість і не затормошиш, боляче може. Але вчора нарешті спробувала – розповідаю…

Спуск знаходиться на межі Турківського і Старосамбірського районів біля бази «Бойківський двір». Ту базу добре видно з дороги Львів-Ужгород. Ше зав радянських часів там був бугель ний підйомник від бази «Джерела Карпат», а десь три роки тому там же «Бойківський двір» встановив свій підйомник… Там замість бугелів такі пластмаски поначіплювані на трос. Ти стаєш, та пластмасова палка штовхає тебе в плечі і пхає вперед. Легше на руки, але той трос місцями дуже низько, а місцями дуже високо, так шо треба бути уважним, шоб не згубитися з тої пластмаски)))). Мені то не дуже подобалося і ми вирішили раз спробувати на бугельному піднятися: ледве зачіпилася, а вже десь під горою бугель зірвався – так, шо знов пішли на пластмаски…

Ціни на обох підйомниках однакові – 8 грн. підйом. Правда на бугельному швидше йде черга, на пластмасках можна чекати 10-15 хв. (то я про вихідні, коли більше людей).

Лижі можна взяти прямо під горою або на базі «Бойківський двір». І там, і там просять 50 грн. без обмежень у часі. Якшо є машина або не ліньки нести, то можна пошукати десь в селі, там, певно, буде дешевше. Пробуйте торгуватися, часом вдається)))). Правда, нам на дві пари довелося чекати десь годину. Власники лиж кажуть, шо краще приходи або зранку, або десь після третьої. Але, майте на увазі, шо підйомники працюють до п’ятої-півшостої.

Ну і про спуск… Чи то тому, шо падав мокрий сніг і трохи сповільнював швидкість, чи то тому шо ноги пам’ятають попередні катання краще, ніж голова, для мене все було дуже кльово. Жодного падіння на трасі і кожного разу вдалий фініш… Ті троси, виявляється, можна об’їжджати, беручи трохи вправо від першої станції підйомника))).

Після катання можна попити чайочку з трав із малиновим варенням в одному із ресторанчиків в селі. Ціни там, на диво, не захмарні. А щодо ночівлі, не знаю… Маршрутки в сторону Турки ходять до десятої вечора, а в сторону Львова – до пів восьмої-восьмої Біда тільки, що графіку водії дотримуються не завжди. А ще є електрички))).

Одним словом, для тих, хто тільки починає, Розлуч – добре місце. Але хочу ще в Верхнє і на Красію))).

(look translation down)

Мені казали (та я, зрештою, часто спостерігала сама), що іспанські чоловіки настільки захоплюються рівноправністю жінок, що забули про елементарну чемність. Вони не дарують квітів жінкам, не відчиняють перед ними дверей, не наливають вина до келиха, не подають одягу…

Невже це правда?!

I have been heard (and I also could see myself) Spanish men appreciate so much woman’s rights that they have forgotten about just courtesy. They don’t use to give flowers to weman, don’t open  the door to them, don’t pour wine into a glass, don’t help with clothes…

Is that really true?!

Ненавиджу, коли чоловіки починають залицятися до мого тіла перш, ніж торкнутися серця… Не те, щоб у мене було якесь там незбагненно гарне тіло, але, у всякому разі, помітити вигини талії та стегон значно легше, ніж заглянути всередину… А людям притаманно обирати легший шлях.

Я багато спілкуюся. Багато – з чоловіками. Цікаво спостерігати за їх поведінкою, відгадувати мотивацію, прогнозувати наміри чи цілі…

Більшість хлопців чи чоловіків, не сильно еволюціонували від свого первинного покликання бути завойовником і запліднювачем))). Вони не ставлять перед собою глобальних завдань і задовольняються короткотривалими стосунками (можливо, навіть на тлі довготривалих – одружені чи ті, що довго з кимось зустрічаються). Через те їх абсолютно не цікавить, в яких кольорах дівчина бачить цей світ, чим переймається, що дуже любить. Їх основне завдання – побіжно оцінити зовнішні дані (ті ж вигини чи розмір грудей) і з’ясувати, чи не переймаєься дівчина цнотою до шлюбу… Дуже цікаво цей процес відбувається в Інтернеті. Якщо в тебе є веб-камера, то, наприклад, в скапі ти автоматично стаєш претенденткою на віртуальний секс))). Більшість чоловіків (іноземців) писатимуть саме для цього… Якщо пропонують відразу, то значно легше, - просто блокуєш і все… А якщо, ніби між іншим, попросять встати, покрутитися перед камерою, написати свій ріст та вагу, то не всі дівчата зрозуміють відразу їх наміри)))… 

Для того, щоб процес завоювання не затягувався, чоловіки мають у своєму запасі набір компліментів та пестливих слів, може, навіть обіцянок… Ті, кому ще й пощастило бути гарними обличчям та тілом, розраховують на досить швидку перемогу… Коли завдаєш ї поразки, задовольняєш своє самолюбство у процесі, але в результат аж ніяк не робить тебе щасливою.

Тоді ти більше, ніж завжди, цінуєш друзів чоловічої статі, яких маєш для спілкування. Це друга група чоловіків (хлопців), яких аж ніяк не назвеш самцями. Вони неначе бояться торкнутися до дівчини, яка їм подобається чи то через надмірну вихованість, чи через страх будь-якого фізичного контакту (принаймні в перший час), чи то з невпевненості  в собі… Але вони зацікавленні у стосунках, і втілюють цей інтерес в спілкуванні… Завжди до таких чоловіків належать особливі, з дивним, на перший погляд, мисленням та незвичними цінностями… Вони дуже цікаві, але й лякають, водночас. Тому дуже важко сприймати їх в якомусь романтичному чи інтимному контексті. Це чоловіки для спілкування, для того, щоб слухати про інших чоловіків, яких, може й не цікавиш ти, але, які вже точно цікавлять тебе))).

Треті – для мене напівідеали))). Може тому, що завжди є або недоступними, або недозволеним. Вони не приховують, що мають інтерес до твого тіла, але наперед завжди ставлять пізнання зсередини. Для них ти – особистість із твоїми почуттями-думками-хвилюваннями-бажаннями-потребами, а вже потім приваблива дівчина, з якою можна тільки кохатися і ніколи – займатися сексом.

Кожного разу, коли починаю нове спілкування, знаю наперед, що співрозмовник, швидше за все, належить до тих перших («завойовників-запліднюювачів»)… Утім, коли переконуюся, бере якесь розчарування… Не тому, що одним спраглим доторкнутися до мого серця буде менше, а через те, мабуть, що отримую черговий (певна, що не перший і не останній) доказ людської обмеженості, що здатна задовольнятися хіба тваринним – хлібом та видовищами.